Ця молитва вичисляє всі негативні і позитивні елементи покаяння і визначає список наших індивідуальних подвигів. Мета цих подвигів — визволити нас від основних духовних хворіб, які знесилюють наше духовне життя і не дають можливости навернутися до Бога. *** Основна недуга — це МЛЯВІСТЬ (ЛІНИВСТВО). Звідси — переконання в неможливості, а отже й небажання щось міняти, цинічне ставлення до духовного життя — мовляв, хіба це щось міняє? Млявість тягне за собою є НЕДБАЙЛИВІСТЬ (УНИНІЄ), яка, згідно навчання великих учителів духовного життя, є великою небезпекою для душі. Людина, що перебуває в полоні недбайливості, позбавлена можливості бачити добрі, позитивні речі. Униніє воістину диявольська спокуса, тому що саме диявол, батько брехні, наповнює життя темрявою і запереченням. Людина, поневолена недбайливістю, не здатна бачити світло і прагнути його. ВЛАДОЛЮБСТВО є наслідком млявости і недбайливости. Ці спотворюють наше ставлення до життя, спустошують його і позбавляють будь-якого смислу; що примушує нас шукати компенсацію в неправильному ставленні до інших людей. Якщо душа людини не звернена до Бога, не шукає вічних цінностей, вона неминуче стане егоїстичною, егоцентричною, а це означає, що інші люди стануть для неї засобами для задоволення бажань. Владолюбство не завжди виявляється як бажання командувати і панувати над людьми — це може бути й байдужість, зневага, відсутність інтересу, уваги й пошани до інших людей. У цьому випадку дух млявости і недбайливости спрямований на інших; духовне самовбивство тут поєднане з духовним убивством. І нарешті — ПУСТОСЛІВ’Я. Серед сотворінь лише людина має дар мови. Всі святі отці вбачають у цьому «відбиток» Божого образу в людині, бо сам Бог явлений нам як Слово (Ів 1:1). Мова виражає саму суть людини, її сповнення і саме тому може стати і знаряддям падіння, самознищення, обману і гріха. Слово спасає і вбиває, надихає і отруює; правду виражають словом, але й диявольска брехня користується словом. Володіючи найвищою позитивною силою, слово може мати і величезну негативну силу. Коли слово віддаляється від свого божественного джерела, воно стає пустим, стає знаряддям гріха. Це чотири духовні недуги, з яких треба оздоровитися; але це може зробити лише Бог. Тому перша частина цієї великопосної молитви — це крик із глибини людської немочі. Після цього молитва представляє чотири позитивні цілі навернення. *******ДОБРОЧЕСНІСТЬ/СТРИМАНІСТЬ/ЧИСТОТА — позитивна протилежність духа млявости. Млявість означає насамперед розсіяння, поділеність,спотвореність наших опіній і понять, нашої енергії, неспроможність бачити речі, як вони є, в їх цілості. Протилежністю млявости є цілісність. Якщо доброчесність вважають зазвичай чеснотою, протилежною сексуальній розбещеності, то це тільки тому, що спотвореність нашого існування ніде так ясно себе не виражає, як у розпусті, у відчуженні життя тіла від життя духа, від духовного контролю. Перший чудесний плід доброчесности — СМИРЕННІСТЬ. Це насамперед перемога правди в нас самих, знищення брехні, в якій ми звичайно живемо. За доброчесністю і смиренням природно йде терпіння. «Упала» в своїй природі людина — нетерпелива, бо, не бачачи самої себе, вона схильна судити і осуджувати інших. ТЕРПЕЛИВІСТЬ — воістину божественна прикмета. Коли людина є мірилом самої себе, вона нетерпелива і з собою (бо хоче успіхів негайно), і з іншими, (яких осуджує). Але Бог дивиться глибше, і чим більше ми наближаємося до Бога, тим терпеливішими стаємо і тим більше відбиваємо в собі притаманну лише Богові пошану до кожної окремої істоти. Вінець і плід усіх чеснот — ЛЮБОВ, яку може дати і якої може навчити тільки Бог; це дар, який є ціллю усіх духовних вправ. Усе це підсумовує остання частина молитви, в якій просимо ласки побачити свої прогрішення і не осуджувати свого ближнього. Врешті-решт, існує лише одна небезпека: пиха. Пиха є джерелом зла, і зло є джерелом пихи. Не вистачить, однак, тільки пізнати свої гріхи, бо й це може бути обернутися в пиху; святі отці перестерігають від фальшивого благочестя, яке під прикриттям смирення і самоосудження, може привести до диявольської пихи. Після кожного прошення молитви творимо доземний поклін. Поклони є прикметною рисою всього великопосного богослуження, але в цій молитві їх значення розкривається найкраще. Ціла людина, душею і тілом, відпала від Бога; і, щоб повернутися до Нього, має бути оновлена цілком. Гріх — це перемога плоті, ірраціональної похоті в нас, над духовною природою. Але тіло — це Божий храм, настільки святий, що сам Бог «став тілом». Покаяння — це не зневага до тіла, а намагання повернути йому його правдиву гідність храму людської душі. Християнська аскеза — це боротьба не проти тіла, а за нього. Тим-то доземні поклони є душевно-тілесним знаком покаяння і покори, богопоклоніння і слухняности.