2 жовтня в Перемишлі почав працю Собор Перемишльсько-Варшавської митрополії Української Греко-Католицької Церкви на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Це ІІ собор в історії УГКЦ в Польщі. У доповіді на відкритті Собору Секретар Синоду Єпископів, Адміністратор Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви владика Богдан Дзюрах сказав: *** Ваше Високопреосвященство − Митрополите Іване!Всесвітліші, преподобні отці, преподобні брати і сестри в чернецтві!Дорогі в Христі брати і сестри – делегати та учасники Собору Української Греко-Католицької Церкви в Польщі!Преосвященні владики Володимире і Євгене!Дорогі семінаристи, дорога молоде! *** Слава Ісусу Христу! *** Передусім бажаю передати вам сердечні вітання та побажання успішної праці для цього Собору від Отця і Глави нашої Церкви Блаженнішого Святослава. *** Як заступник голови робочої групи з реалізації Програми розвитку нашої Церкви на період до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», хотів би висловити радість з можливості бути з вами сьогодні і поділитися кількома думками з приводу цієї Програми. *** Але перш ніж це зроблю, хочу щиро подякувати вам усім за вірність рідній Церкві та матірній землі в цей складний період нашої новітньої історії. Дякую за ваші неустанні молитви за Україну, за щедрі пожертви на різні потреби, за допомогу родинам загиблих на Майдані і в АТО, за сприяння в лікуванні поранених. *** Дякую рівно ж за свідчення правди про події в Україні, яке дозволяє залучити до підтримки нашої спільної справи широкі верстви польського політикуму і суспільства. Це дуже важливо, бо разом із кривавою війною Росія провадить проти нашої держави розлогу інформаційну пропаганду в усьому світі. Слово правди в таким обставинах надзвичайно потрібне! *** Сьогодні вже мало хто сумнівається, що ті нечувані виклики, які постали перед Україною впродовж минулих місяців, матимуть вплив не лише на нашу національну історію, а й на майбутнє всієї Європи чи навіть світу. На моє переконання, ми маємо до діла не просто з агресивними діями однієї з найбільш озброєних країн світу, яка ставить собі за мету руйнування міжнародної системи безпеки, перегляд кордонів, що склалися після Другої світової війни та відродження в тій чи іншій формі Російської імперії. Ідеться про протистояння певних світоглядів, про духовний двобій, місцем битви якого є людські серця і уми, а ставкою – свобода й гідність людини і цілих народів. Україна перебуває в осерді цієї боротьби, і від того, яким буде її наслідок, залежатиме майбутня доля європейського континенту. Під час мирних протестів взимку минулого року українці показали всьому світові, що здатні ціною неймовірних зусиль і жертв виборювати право на власну свободу і обстоювати вільний вибір свого майбутнього. Нині на очах усього світу вони, дослівно, власними тілами зупиняють поширення зла в Європі. Завтра, коли ми з Божою допомогою вистоїмо в цьому двобої, перед нами, поряд із відбудовою державних інститутів та відновленням всього суспільства в Україні, постане нове завдання – захищати і утверджувати християнські та загальнолюдські цінності в Європі, – ті цінності, фундаментом яких є Божий закон і Христова євангельська наука, бо саме ці вартості надихали Героїв Небесної сотні і за ці вартості сьогодні сотні наших вояків проливають кров і віддають життя. *** І наша Церква – я твердо переконаний у цьому – може і повинна відіграти свою роль проповідника Божих істин в країнах старого континенту. Наше перебування в різних країнах західного світу є не лише даром Провидіння, а й завданням, покликанням, яке Господь нам доручає. Далекі від самовпевненого месіанізму, усе ж мусимо бути свідомі свого покликання як Христові учні: «Проповідувати Євангеліє всьому створінню» (пор. Мк. 16, 15) і бути Його свідками перед усіма народами, «почавши від Єрусалима» (пор. Лк. 24, 47). Так сталося, що від Києва, нашого другого Єрусалима, духовного центру всіх греко-католиків, хвиля боротьби за свободу та гідність поширилася в усій Україні. Наше завдання – підтримувати духовний вимір цих змагань, щоб, усвідомлюючи власну національну та церковну самобутність, посприяти нашими дарами духовному оновленню Європи. *** Однак, аби послужити іншим, мусимо самі духовно обновитися, скріпитися. У цьому має нам допомогти програма «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Хочемо просити нашого Господа словами апостолів: «Господи, додай нам віри!» (Лк. 17, 5), зроби її автентичною, міцною, щирою, а передовсім – діяльною любов’ю, бо лише така віра дає нам спасіння (пор. Гал 5, 6) і через нас притягає інших до Тебе. *** Говорячи про Програму, хотів би звернути вашу увагу на два моменти. У ній ідеться про плани, розвиток, завдання. У зв’язку з цим мені спадають на думку слова Святого Писання: «Господь керує кроками людини; людині ж як зрозуміти свою дорогу?» (Прип. 20, 24). Подібний зміст має ще такий популярний вислів: хто хоче розсмішити небо, нехай розкаже йому про свої плани. Справді, ще рік тому ніхто з нас не міг би навіть у найбільш сюрреалістичному сні передбачити події, свідками чи учасниками яких ми є нині. Ці події змінюють також наші програми, коригують проекти, а часом навіть роблять деякі з них неактуальними. Усе це не повинно нікого дивувати, а радше має вчити нас покори в підходах до наших планів і проектів. Слова Святого Писання «Багато задумів у серці людини, але воля Господня – вона встоїться» (Прип. 19, 21) залишаються актуальними завжди і для всіх. Тому в згаданій Програмі розвитку, над якою ось уже п’ятий рік працюємо, ідеться саме про це: не видумувати якихось своїх планів, але намагатися пізнавати Божу волю, Божі плани щодо нашої Церкви тепер і в цьому місці та шукати способів, щоб найкраще втілити ці Господні плани в нашому церковному і суспільному бутті. *** Тому, – це другий момент, на який я хотів би звернути увагу, – коли наша робоча група вперше зустрілася в Лондоні відразу після Синоду 2011 року, нас надихала фраза, що повторюється кілька разів в Одкровенні Івана Богослова: «Хто має вуха слухати, нехай слухає, що Дух говорить Церквам!» (Одкр. 2, 11.17.29 тощо). Справді, наша Церква нині має глобальний вимір і те, що актуальне для України чи Польщі, не завжди є таким для наших вірних в Аргентині чи Австралії. Попри спільні суттєві завдання, пріоритети в них та засоби їх досягнення можуть бути і, правдоподібно, будуть різними, так само як різними бувають культурні, історичні та суспільні обставини, посеред яких ми живемо. Тому Синод Єпископів УГКЦ і від його імені наша робоча група не дають детальних рекомендацій щодо кожного регіону, а радше вказують основний напрямок, в якому рухається Церква, доручаючи місцевим церковним спільнотам попрацювати над конкретизацією завдань, що стоять перед нашою Церквою в певній країні, та пошуком найкращих способів здійснення цих завдань. Не хочу випереджувати ваших праць, але можу припустити, що у своїх дискусіях не оминете питання інкультурації Євангелія і нашої церковної традиції в обставинах культурного і суспільно-політичного простору Польщі і Європи, який є вашим домом; можливо, виникнуть питання відкритості до новоприбулих вірних і заробітчан з України, душпастирства сім’ї і молоді, пробудження і розвитку місійного духу. Одне слово, буде над чим цими днями працювати і роздумувати. *** Саме для такої праці ви всі сьогодні зібралися і я щиро бажаю вам відкритості у слуханні – передусім Божого Духа в молитві, а відтак одне одного – у щирості й любові. Каже вже не раз цитована тут Книга Приповідок: «Без міркування задуми не таланять, а як порадників багато – задуми щастять» (15, 22). *** Собор – дорадче тіло для церковного проводу. Будемо стежити за перебігом вашого Собору з великою увагою, а водночас з надією очікуватимемо його плодів, які, я переконаний, слугуватимуть нашій Церкві не лише в Польщі, а й у всьому світі. *** Нехай Господь усіх провадить і благословить! *** Серед 100 делегатів які беруть участь у соборі де половина з них це священики, половина – монашество та миряни є 2 представників нашої парафії. с. Мирослава ЗССЙО та п. Стефанія Урбанська. Закінчення праці собору буде в суботу 4 жовтня. Більше інфо та фото на веб сторінках: http://www.cerkiew.net.pl/ ; http://cerkiew.org/