1.11.2012 користаючи з нагоди,що вільний день від праці парафіяни в Банях Мазурських та Круклянках зібралися у своїх церквах та молилися, ЩОБ ГОСПОДЬ БОГ ПРОСЛАВИВ СЛАВОЮ СВЯТИХ ВІРНОГО СВОГО СЛУГУ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО, ЯКИЙ БУВ ДОБРИМ ПАСТИРЕМ ДЛЯ СВОГО СТАДА ТА ПОДВИЖНИКОМ ЦЕРКОВНОЇ ЄДНОСТИ. Також у своїх молитвах згадували всіх померлих отців, братів та сестер.Згадуючи особу Андрея Шептицького маєтся на увазі,що це ієромонах ЧСВВ та видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит УГКЦ (митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський), граф. Народився у с.Прилбичі (тепер Яворівського р-ну Львівської обл.). При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Марія. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 19.05.1888 здобув науковий ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 28.05.1888 вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 22.08.1892 був висвячений на священника у Перемишлі, згодом – магістр Новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-1896), а з 20.06.1896 – ігумен монастиря святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі (тепер Червоноград Львівської обл.). У 1899 імператор Франц Йосиф І іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17.09.1899). Після смерті митрополита Ю.Сас-Кубновського Шептицький 17.12.1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17.01.1901 у соборі св.Юра у Львові. Шептицький, будучи депутатом Галицького сейму і членом палати панів Австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини. У січні 1906 року Шептицький очолював делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії. Шептицький підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. У 1901 підтримав Сецесію українських студентів Львівського університету 1901-1902 р. У 1902 митрополит поставив питання про необхідність відкриття української гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), а в 1910 на засіданні палати панів вимагав створення українського університету у Львові. Дбав про організацію фахової підготовки молоді. З цією метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с.Коршів та садівничої школи у с. Миловащі. Шептицький сприяв і розвитку української культури. У 1905 заснував церковний музей (згодом перейменовано у Національний музей імені митрополита Андрея Шептицького). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа О. Новаківського, а також майстерня М. Сосенка та О. Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи. У 1903 заснував Народну Лічницю, яку згодом (1930-38) перетворили на сучасний шпиталь. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910), підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта”, "Хлібна школа”, "Сільський господар”. Шептицький приділяв постійну увагу організації та розвитку національно-релігійного життя у західно- українських землях. За його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку Станіславської Капітули. У 1901 заснував чин св. Теодора Студита, у 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, Студиток, Милосердя, Святого Вікентія, святого Йосифа, священомученника Йосафата. Скликав Синоди та конференції єпископату греко-католицької церкви. Важливою була екуменічна та унійна діяльність Шептицького. У цих справах він двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Заснував Російську католицьку церкву. Створив апостольський вівкаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, а в 1908 направив туди для місійної діяльності ченців-студитів. У 1907 Шептицький добився призначення єпископа для США, а в 1912 і для українських поселенців у Канаді. У 1910 брав участь у євхаристійному конгресі у Монреалі. Шептицький був ініціатором Велеградських з’їздів (1907-1927), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців. Після окупації на початку І світової війни Львова російськими військами митрополит Шептицький був 18.09.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 звільнений. У 1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді Синод Російської католицької церкви і призначив отця Леоніда Федорова Екзархом для католиків візантійського обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив отця Михайла Цегельського Екзархом для католиків візантійського обряду в Україні. У Києві налагодив контакти з провідними діячами Української Центральної Ради. У вересні 1917 Шептицький повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю. 28.02.1918 у палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення з врахуванням етнографічних факторів та підтримав укладення у Бересті мирного договору з Українською Народною Республікою. З жовтня 1918 член Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-1919. Під час українсько-польської війни 1918-19 митрополит був інтернований польськими властями. 16.12.1920 здійснив поїздку до Риму. Звідти поїхав на візитацію українських поселень у північній та Південній Америці. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідація української державності у західноукраїнських землях. Після повернення у кін. вересня 1923 року в США Шептицького заарештовано та інтерновано у м. Познань. Лише після особистого звернення Римського Папи Пія ХІ його звільнили, і у січні 1924 року Шептицький повернуся до Львова. У міжвоєнний період Митрополит Анрей продовжував роботу з розбудови УГКЦ. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929), Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Митрополита Рутського (1939). Продовжуючи унійну діяльність, відновив роботу Голандського унійного апостолату, у Бельгії – східну гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії. В умовах польської окупації Галичини Митрополит Андрей постійно залишався оборонцем українського населення. Засуджуючи насильницьку полонізацію краю, дискримінацію українського шкільництва, антиукраїнську національну політику польського уряду, Шептицький намагався консолідувати політичні сили українського суспільства. Засуджуючи антиукраїнські репресивні акції польського уряду у Галичині та Волині в 1920 році, Шептицький неодноразово звертався до керівників польської держави, добиваючись припинення "Пацифікації” 24.07.1933 Митрополит разом з іншими єпископами підготував (видав) послання, в якому засуджувався штучний голод, організований більшовиками в Україні. Важливе місце в діяльності Митрополита у ці роки займав захист прав православного населення Волині, Холмщини, Підляшшя та Посяння. 2.08.1938 склав листа, в якому було заявлено протест проти переслідувань православних віруючих на цих землях. Після звернення Шептицького та ін. церковних діячів до Папи Римського Пія ХІ польська влада припинила нищення православних церков. У березні 1939 Митрополит вітав проголошення незалежності Карпатської України. Після приходу більшовицьких військ у Західну Україну в умовах переслідування УГКЦ (закривалися духовні навчальні заклади, монастирі, церковні видання тощо), незважаючи на слабке здоров’я і похилий вік, Шептицький намагався відстоювати права церкви і вірних перед новою владою. У своїх зверненнях до молоді, батьків, ченців Шептицький закликав до цілеспрямованої праці, вірності ідеалам церкви. Передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит таємно 22.12.1939 висвятив на єпископа свого наступника – ректора Львівської духовної семінарії о.Йосипа Сліпого. У жовтні 1939 Шептицький призначив Екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єп.М.Чарнецького для Волині та Полісся, о. К.Шептицького для Росії та Сибіру та ін. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 митрополит Андрей вітав відновлення української державності і створення уряду Української держави – Українського Державного Правління на чолі з Я.Стецьком (лист Шептицького від 1.07.1941). У 1941 Шептицький очолив Українську Національну Раду, а в 1944 – Всеукраїнську Національну Раду. Митрополит негативно ставився до німецького окупаційного режиму. Засуджуючи переслідування євреїв звернувся з протестом щодо нищення єврейського населення у Галичині до райхсканцлера Г.Гімлера. За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. 21.11.1942 було видано пастирський лист митрополита "Не убий”, в якому містилися заклики до примирення політичних сил українського суспільства, засуджувалися політичні вбивства і містилися застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів. Під час Другої світової війни Шептицький ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції. Помер митрополит 1.11.1944. Похований у крипті собору св. Юра у Львові.