Квітна неділя пригадує нам урочистий в’їзд Ісуса в Єрусалим, а також, готує нас до великого свята Воскресіння Христового. У нашій Церкві є звичай приносити до храму гілочки верби для освячення як спогад про тих людей, що кидали під ноги осляті, на котрому їхав Христос, одяг та гілки дерев. З посвяченою лозою в нашого народу пов’язані різні дії, деколи навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли на поле пасти. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб відігнати нечисту силу. Деякі навіть проковтували пуп’янки лози, “щоб горло не боліло”. Подекуди посвячену лозу давали померлим до рук, щоб при загальному воскресенні вони йшли назустріч Христові із символом перемоги. При виході з церкви у Квітну неділю люди легко вдаряли один одного по рамені лозою кажучи: “Не я б’ю, лоза б’є, за тиждень буде Великдень”. (о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”) Кожна людина старається прикрасити вербу для освячення показавши цим її важливу місію. Напередодні свята, у Лазареву суботу, сестри Згромадження Св. Йосифа разом з дітьми прикрашали вербу, а відтак, у сам день свята кожен парафіянин зміг купити її за добровільну пожертву,призначену на ВЕЛИКОПОСНУ МИЛОСТИНЮ. (с. Йосифа)