„Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні... Імена їх, ти, Господи, знаєш...”

Ю. Семенко

 

Голодомор 1932-1933 рр. є найбільшою трагедією за всю історію українського народу. Цей найжорстокіший злочин комуністичного режиму мав штучний характер і забрав життя від 7 до 10 мільйонів жителів України.

 

Основною передумовою Голодомору була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва, одночасно щодо українців як нації, і щодо селян як класу, яка почалася від розкуркулювання й колективізації. Кампанія розкуркулення мала довести до фізичного знищення, чи депортації на Північ селян разом з їхніми родинами. Офіційно розкуркуленню підлягали найзаможніші селяни, на далі ж його жертвами стали найвпливовіші й найнепокірніші, ті, хто не погоджувався з політикою партії. Що ж колективізації, то її завданням було знищити соціальну базу українського націоналізму - індивідуальні селянські господарства через цілковиту ліквідацію приватного землеволодіння й концентрації решти селянства в контрольованих більшовиками колективних господарствах (колгоспах). Селян вважали як основну частину української нації, силу українських народних повстань та національно-визвольних рухів. Саме тому стали вони безпосереднім об’єктом Голодомору.

Однак головною й безпосередньою причиною голоду став план хлібозаготівель,здачі зерна були надмірними і їхня реалізація неминуче прирікала село на голодну смерть. Вже у 1931 р. виконання в Україні хлібозаготівельного плану відбувалося з великим напруженням і супроводжувалося вилученням максимально можливих обсягів збіжжя. Внаслідок цього в багатьох місцевостях через нестачу харчів почалося голодування. Зате у 1932 р. Україна уже не змогла виконати плану хлібозаготівель. Незважаючи на це сталінський тоталітарний режим не лише не відмовився від реалізації надмірних планів хлібозаготівель, а й застосував щодо українського села репресії, спрямовані на забезпечення їх беззастережного виконання.який не припинявся. Встановлені державою

Держава посилувала тиск на селян, прагнучи за будь-яку ціну вико­нати план хлібозаготівель. Припинено постачання товарів, конфіскації віддано продовольчі й посівні фонди, а також насін­нєве зерно. 7 серпня 1932 р. найвищими державними структурами СРСР було прийнято закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». За крадіжку колгоспної власності передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років. Заборонялося збирати колоски на полі перед їх заорюванням. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Сучасно на цю постанову прийнято назву ”закон про п'ять колосків”.

Конфіскації збіжжя тривали. Для вилучення зерна у села надсилалися загони війська і міліції. Їм допомагали бригади сформовані з місцевих активістів. Забирали не лише необхідну для виконання плану кількість зерна, а й запаси будь-якої їжі, а також все цінне, що вдалося знайти під час обшуку. Це фактично прирікало людей на вимирання.

Попри заборону виїздити поза межі територій уражених голодом, поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували ді­статися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто не­ба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало лю­дей. Однак і там їх наздоганяла смерть — міське населення само терпіло від нестачі їжі, та й боялося надавати допомогу іншим. Прагнучи врятувати хоча б ді­тей, батьки залишали їх у ліка­рнях, державних установах і просто на вулицях.

Наприкінці грудня 1932 р. репресивні заходи набули значного поширення. Ухвалено постанову, якою затверджувалося занесення на ”чорну дошку” сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі. З них заборонялося виїжджати, їм була припинена доставка будь-яких товарів. Їх мешканці позбавлялись елементарних предметів повсякденного побуту, ставали жертвами спеціальних фінансових санкцій та вибіркових політичних репресій, численних обшуків та рейдів, під час яких примусово вилучались всі запаси зерна та всі інші продукти харчування. Селяни були поз­бавлені всього їстівного.

Залишившись без хліба, селяни змушені були їсти мишей, щурів, горобців, земляних хробаків, слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву, листя й кору дерев. Часто зустрічалися випадки людоїдства. Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрада­ми вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елевато­рах під збройноюохороною міліції знаходилися тисячі пудів хліба. Купи зерна та картоплі, призначені для вивозу за кордон, нерідко гнили просто неба.

Голодомор 1932-1933 рр. це найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія. Внаслідок кривавого радянського режиму мільйони українських селян -  цвіт української нації - були виморені штучно організованим голодом. Окрім очевидних людських втрат, голод завдав невиправної шкоди українському національному життю. Він підірвав соціальні основи Українського народу, його вікові традиції, духовну культуру і самобутність.

Незважаючи на тяжкі історичні випробування, кілкість жертв український народ витримав і переміг. Зусиллям багатьох поколінь українських патріотів Україна відновила свою державну незалежність.