Зазвичай сповідь досить часто у нас асоціюється передусім із Великим постом, бо сказано, що християнин має хоча б раз у році у великодньому часі сповідатися. Такий підхід настільки вкоренився, що сьогодні побутує дещо спрощене, формалізоване, а навіть перевернуте уявлення про таїнство сповіді. Віднайти нову якість життя *** Сповідь – це не якийсь ритуал, не формальність, яку треба відбути, і навіть не гігієна душі, яку треба періодично очищати. Це таїнство, яке нерозривно пов'язане з іншим таїнством – хрещенням, бо у сповіді ми можемо відновити той стан чистоти, безгрішності, який отримали при хрещенні. Як писав російський православний богослов о. Олександр Шмеман, первородний гріх полягає не в порушенні певних боговстановлених правил, а у відпадінні від Бога, у тому, що замість Бога людина вибрала щось інше: чи то світ, чи саму себе. І ми щодня приречені робити цей вибір. Ми є свідомі нашої гріховності, яка є нашим онтологічним станом, бо немає людини, що жила б і не згрішила. *** "Сповідь не є самоціллю. Сповідь є нагодою, щоби очистити душу, стати в стан, який богослов'я називає "стан освячуючої ласки", щоби могти увійти в єдність через Причастя", – розповідає "Пошті" духівник Українського католицького університету, доктор богослов'я о. Ігор Пецюх. *** Це не означає, що кожне причастя вимагає сповіді, але сповідь дозволяє нам залишити свої гріхи і просити Бога про силу, яку він дає у причасті, щоби більше не грішити, щоб жити у святості. Причастя є тою силою, бо Господь входить у нас, стає одним із нас на молекулярному рівні, стає для нас поживою, щоби ми могли жити Його життям, щоби, вийшовши з церкви, ми могли любити, як Він, прощати, як Він, сприймати інших, незалежно від того чи подобаються вони нам, чи ні. Зрештою, щоби жити іншою якістю життя, бо все, що ми робимо в церкві, всі наші співи, всі богослужіння тільки для того служать, щоб ми могли жити інакше, жити любов'ю. *** Підготувати ясла своєї душі *** "Уся лірика різдвяного періоду спонукає нас, щоб приготувати ясла своєї душі, щоб вони були чисті, прибрані, щоб Христос, який народився колись, більше ніж 2000 років тому в Вифлеємі, міг також народитися в моїй душі, – каже о. Ігор. – І сповідь необхідний елемент цих приготувань". Але, як зазначає отець, хоч Великдень і Різдво – два найбільші свята, до яких ми намагаємося гідно приготуватися, замало є і двічі в році сповідатися, адже важко проаналізувати своє життя впродовж шести місяців. "Чи є можливо пригадати, що було зі мною три місяці тому, хто мене чи я кого образив у трамваї, чому я тоді був такий злий, на кого", – зазначає священик. *** Але якщо в кого виникла думка, що один раз у році сповідатися замало, то отець Ігор радить обов'язково піти до сповіді і перед Різдвом, приступити до причастя, відчути його силу, потребу святості. А тоді на Йордан варто спитати себе, чи я готовий приступити до причастя, чи потребую цього. Адже сповідь – це поворотний момент в житті, який спонукає до якоїсь зміни, до внутрішнього преображення. *** Наше завдання є стриміти до святості, стриміти, щоби певних речей уже не робити. Те, що священик говорить наприкінці сповіді: "Йди і більше не гріши", – не може залишитися порожньою фразою, ритуалом. Це має бути справді настановою – робити все, щоби не грішити. "Ми свідомі того, що б ми не робили, все одно впадемо, але важливо, коли і де я впаду. Навіть якщо диявол приступить до мене з іншого боку, об іншу річ я спіткнуся іншого разу, то до тої я вже не хочу вертатися, іншим разом я вже буду боротися з іншою проблемою", – каже священик. *** Важливо робити іспит сумління якомога частіше. Давня традиція каже: щодня перед сном проаналізуй свій день, подякуй Богові за те, що було добре, перепроси, що було погано. Якщо в такий спосіб підходити до життя, щоб у кінці дня підбити його підсумок, то в кінці тижня виникне бажання сказати, що більше з тим я жити не хочу, не можу. *** Змагання за святість *** Не можна розглядати сповідь як рутинну справу, оскільки вона є змаганням за святість. Це змагання триватиме все життя, воно не матиме кінця. Воно має бути духовним прогресом, навіть якщо здаватиметься, що я стаю щораз гіршим. За словами о. Ігоря, це характерне явище для людей, які починають жити духовним життям, що поки сповідався раз у році, все було гаразд. Почав сповідатися частіше, і то не так, і там не так. *** "Це не ти стаєш гіршим, але краще починаєш бачити себе, стаєш вимогливішим до себе, – зазначає він. – Навпаки, дуже часто інші бачать у тобі якийсь розвиток, а ти в собі – регрес. Якщо людина певні речі бачить, то є шанс, що почне з ними боротися". *** Джерело: “Львівська Пошта”