Володимир Прийма народився 17 липня 1906 року в с.Страдч. Батько, Іван Прийма, був дяком і секретарем при церкві, мати - Ганна Прийма. Охрещений в с.Страдч у 1906 році. Володимир Прийма закінчив дяківську бурсу при Митрополитові Адреєві Шептицькому. Був дяком і дириґентом у церкві с.Страдч. Одружився 10 листопада 1931 року з Марією Стойко. Дяк Володимир Прийма - це порядна, добра людина, яка зберегла міцну віру і не злякалася небезпеки військового часу та переслідування, яких зазнавала Українська Греко-Католицька Церква зі сторони вороже налаштованого більшовицького режиму. Він приймав активну участь у житті парохії. Взагалі, родина була взірцевою в селі, батько Прийми Володимира був дяком, його брати, Мирон і Максим, були священиками. Зі слів ще живих парохіян, дяк користувався пошаною, його любили і цінували як гідну, чесну і справедливу людину. ... У чисельних описах його трагічної мученичої смерті можна викристалізувати певність, що він убитий атеїстичним режимом через ненависть ворогів до католицької віри. Свідки зазначають, що в четвер 26 червня 1941 року дяк Володимир Прийма і отець-доктор Микола Конрад пішли зі св.Тайнами сповідати хвору жінку. По дорозі додому, коли вони поверталися, їх наздогнали енкавеесівці. Священика та дяка вхопили та, страшно лаючись, повели до лісу, який називається Бірок. Ризикуючи власним життям, Володимир Прийма залишився з отцем Миколою Конрадом. Обох їх по-звірячому замордували. Тіло дяка Володимира Прийми було дуже покалічене, побите, він мав поламані ребра. Дяк Володимир Прийма засвідчив свою віру в Бога мученицькою смертю. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ. Джерело: soh15.com ........ ....... ......... ......... .. ........ ....... ..... Щоб дати мирянам живий приклад служіння Богові й ближньому в Церкві, єпископи зібрані на Синоді 9-15 вересня 2012, проголосили блаженного Володимира Прийму Покровителем мирян УГКЦ та заохотили всіх вірних до поширення почитання святих мирян Української Церкви. Про це повідомили у секретаріаті Синоду Єпископів УГКЦ Нагадаємо, що 2012 рік в УГКЦ є Роком мирянина. Відповідно, члени Синоду обговорили, якою є роль мирян у житті та місії Церкви, що й стало головною темою Синоду. Основною думкою було те, що миряни належать до посвяченого Богові народу, є спадкоємцями союзу та адресатами обітниці спасіння. Одночасно було констатовано, що зараз стоїть питання не так про ідентичність мирян, як про їхню місію, як членів єдиного Божого народу, бути «живим камінням» для побудови самої Церкви та свідками Божої святості у світі. Церква потребує таких чоловіків і жінок, які б зуміли бути активними й творчими співробітниками пастирів у церковному житті та залишалися протагоністами в різних сферах, даючи християнське свідчення в сім’ї, на роботі та в побуті. Миряни мають бути співробітниками єпископів і священиків у душпастирській праці та служити своїми талантами й здібностями розбудові Тіла Христового, яким є Церква, і проповідуванню Царства Божого у світі. За підсумками розгляду головної теми члени Синоду прийняли низку рішень, які мають допомогти мирянам краще усвідомити свою місію в Церкві, зростати у вірі й любові та ставати щоразу більше здатними ділитися своєю вірою з іншими. Щоб дати мирянам живий приклад служіння Богові й ближньому у Церкві, єпископи проголосили блаженного Володимира Прийму Покровителем мирян УГКЦ та заохотили всіх вірних до поширення почитання святих мирян Української Церкви. Крім того, синодальні отці скерували окреме Пастирське послання до мирян УГКЦ. У ньому вони подякували Богові за дар святого Хрещення, яким Господь поблагословив наш народ, і висловили визнання мирянам за збереження святої віри, особливо в нелегких умовах еміграції та в часи комуністичного режиму в Україні. Владики також наголосили на дальшій важливій ролі мирян у розбудові Тіла Христового та у здійсненні місії Церкви. Було підкреслено особливу вагу родини, яка повинна стати «справжньою школою молитви і християнської любові». Члени Синоду рівно ж запросили мирян до активної участі у життя парафії, беручи до уваги програму розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Департамент інформації УГКЦ