|
Літургія
Івана
Золотоустого Божественна
Літургія
(Служба Божа
або Свята
Євхаристія},
це бенкет
божого
царства, як
нам вказують
Христові
притчі (див.
Мт. 22,114, Лк. 14,1524) На
ньому
предвічний цар,
Ісус Христос,
кличе і
перетворює
людей різних
віків,
середовищ і
національностей
в нове
людство. Христос
цар
приводить
нас до двох
трапез, щоб
дати себе на
поживу. Перша
трапеза, це
амвон – місце,
з якого лунає
його
життєдайне слово.
Та ще поки
слухаємо
слова
Євангелія, ми
визнаємо
присутність
божого слова
і його владу
над нами,
коли на
малому вході
кланяємось і
співаємо:
“Прийдіте,
поклонімся і
припадім до
Христа...” Це нас
настроює, щоб
належно
слухати, коли
сам Господь
заговорить
до нас через
слова апостольських
читань і
Євангелія.
Проповідь-гомілія,
це причастя
цього ж
божого слова,
бо через неї
ми
присвоюємо
євангельську
благовість і
згідно з нею
конкретно
укладаємо
наше
особисте і
спільнотне
християнське
життя. Друга
трапеза – це
вечеря, на
якій приймаємо
Христа під
видами хліба
й вина, які
таїнственно
стали його
тілом і
кров’ю. У святім
причастю
Христос у
найбільш
інтимний
спосіб єднає
нас зі собою.
Симеон Новий
Богослов
пише: “Твоя,
Христе, кров
стає моєю кров’ю;
Твоє, Христе,
тіло стає
моїм тілом”.
Та ця злука
не є тільки
особистою. У
святім
причастю
єднаємося і з
нашими
братами і сестрами
в одну
євхаристійну
спільноту. Іван
Золотоустий
каже: “Що таке
цей хліб?
Тіло Христове.
Чим стають
ті, що
причащаються?
Тілом
Христовим –
не багатьма
тілами, але
одним тілом.
Як хліб
постає з
багатьох зерен
і стає одним,
так і ми
єднаємося
одні з одними,
і з Христом”.
Це таїнство
єдности здійснюється
через жертву
любови Ісуса
Христа. Він
сказав: “Коли
буду
піднесений з
землі [на
хресті],
притягну
всіх до себе” (їв.
12,32). На Службі
Божій ця
єдина жертва
на Голготі
стає для нас
сучасною
безнастанно,
тому що
божество не
можна
обмежити до
якогось часу
чи місця. А ми,
вглиблюючись
у цю жертву,
повинні, у
вдячності до
Христа за
його до нас
любов,
віддати
самих себе “як
жертву живу,
святу,
приємну
Богові” (Рм. 12,1), або,
як поручає
нам Літургія,
“самі себе, і
один одного,
і все життя
наше Христу
Богові віддаймо”.
З таким
поставленням
вертаємося з
церкви у
світ, щоб
продовжувати
“службу по Службі”. Літургія
Василія Великого Літургія
Василія
Великого
служиться у
візантійському
обряді
десять разів
у році: в усі
неділі
Великого
посту, у
Великий
четвер і
суботу, в
навечір’я
Різдва й
Богоявлення
та в день св.
Василія. До XI
сторіччя її
служилося
щонеділі. Відрізняється
вона від
Літургії
Івана
Золотоустого
своєю довгою
анафорою
(частиною між
“Вірую” і
возгласом “І
нехай будуть
милості...”). Це
пам’ять про останню
вечерю і
Христову
жертву на
Голготі. Суть
Літургії – це
благодарення,
подяка. Погрецькому
“євхаристія”
означає “благодарення”.
Пом’янувши
все, що Бог
учинив для
нас, ми
оспівуємо,
благословимо
і благодаримо
Господа. Бог
створив
Адама на свій
образ і Адам
упав та
заслужив на
вигнання, хоч
мав жити з
Богом. Та
милосердям
своїм
приносить
Христос знову
буття людині
своєю приснопам’ятною
і
животворящою
смертю, отримуючи
первісне
блаженство. Ми
беремо
участь у
первісному
блаженстві, коли
через Христа
у Святому
Дусі
воздаємо хвалу
Отцеві за всі
його ласки,
почавши від нашого
існування. На
Літургії св.
Василія співаємо
чудовий гимн
до
Богородиці:
“Тобою
радується,
Благодатная”.
У цій пісні
вселенна
святкує
Маріїну
згоду стати
Божою Матір’ю
і
таїнственну божу
дію в неї. Літургією
Василія
Великого
починаємо всі
найбільші
свята
літургічного
року (Великдень,
Різдво,
Богоявлення).
Не є вона,
отже,
покаянною
молитвою, а
радше врочистим
вглибленням
у таїнство
божої присутности
на землі. Літургія
передшеосвячених
дарів Час
Великого
посту – це
пора
завзятої
духовної
боротьби при
помочі
молитви,
посту і добрих
діл. Людина
ніяк не може
вдержатися в
цьому
змаганні без
небесної
поживи – тіла
і крови
нашого
Спасителя
Ісуса Христа.
Тому Церква
велить
служити
Літургію передшеосвячених
дарів під час
Великого посту.
(Сьогодні її
служиться в
середи і п’ятниці,
але до XIII
сторіччя у
Візантії
служилося її
в усі будні
дні
чотиридесятниці). Тому
що Літургія
Івана
Золотоустого,
це радісна
зустріч з
воскреслим
Спасителем
на його
таїнственній
вечері, на
християнському
сході не
служиться її
в покаянні,
посні дні
чотиридесятниці
(від
понеділка до
п’ятниці).
Зате Церква
створила ще
одну
Літургію, на
якій нема
жертвоприношення
(поминання
спасенних
діл божих, освячення
та зшестя
Святого
Духа). Це все
відбувається
на Літургії в
попередню
неділю, яка є
днем радости,
навіть під
час посту. З цієї
Літургії
зберігаються
святі дари,
щоб ними
причащати
вірних у
будні дні
Великого
посту. Звідси
назва –
“передшеосвячених
дарів”. Літургія
передшеосвячених
дарів складається
з вечірні, до
якої
долучується
обряд
перенесення
освячених
дарів і святе
причастя. На
вечірній
частині
слухаємо читання
із
старозавітніх
книг Буття і
Приповідок.
Перша нам
описує
райський
стан, що його
людина
стратила
своїм
свавільним
гріхом.
Церква нас
напоминає
вернутися до
цього первісного
блаженства.
Друга книга.
Приповідок, учить
про божу
мудрість, яка
озброює нас
до духовних
подвигів під
час великої
чотиридесятниці. Придбавши
мудрість
божого слова
та корм тіла
і крови
Христа Бога
нашого, ми
вертаємось у
світ “наче
леви, що
дишуть вогнем,
страшні для
диявола,
думаючи про
нашу Главу та
про ту любов,
що її він нам
показав” (Іван
Золотоустий). |